Змушені покинути рідний Миколаїв через війну, Валентина та В’ячеслав переїхали до Естонії, де поступово облаштовують нове життя. Тут вони вивчають естонську мову, знайомляться з місцевими традиціями, куштують кров’яну ковбасу з джемом і крок за кроком створюють для себе новий дім.
Валентина та В’ячеслав родом з Миколаєва і завжди відчували до нього особливу прив’язаність. «Я народилася, виросла і жила в Миколаєві, ніколи не думала звідти виїжджати», — каже Валентина. Для її чоловіка В’ячеслава Миколаїв був тихою і спокійною гаванню в порівнянні з метушливим Києвом, де він жив під час навчання. Їхнє рідне місто приваблювало прямими вулицями без заторів, південним сонцем і близькістю моря, а рідні та друзі робили це місто для них справжнім домом.
З підвалу в Бухарест, з Бухареста в Таллінн
Коли почалася війна, Валентина навіть не замислювалася про те, щоб виїхати з України. Вирішальним фактором став страх за безпеку близьких і життя п’ятимісячного племінника. «Було дуже страшно, — згадує вона. — Ми постійно ховалися в підвалі, і зрештою вирішили виїхати та вивезти малюка моєї сестри».
Компанія, де вона працювала, організувала евакуацію співробітників з Миколаєва, і разом із сестрою та племінником вона вирушила до Бухареста. Пізніше до дружини приєднався В’ячеслав, який завершив контракт у Пакистані.
Вже в Румунії, працюючи в авіації, В’ячеслав дізнався, що підприємство, де він працював, вирішило призупинити роботу. Довелося починати пошуки в Європі. «Не знаю чому, але завжди тягнуло саме до Таллінна. Мабуть, тому, що багато знайомих з Миколаєва їздили працювати до Естонії й розповідали про життя тут», — згадує він. Завдяки знайомому, який вже працював в Естонії, В’ячеслав надіслав резюме, отримав відповідь і незабаром приїхав. Фірма оплатила йому переліт і перші три тижні проживання в Естонії.
Перші труднощі переїзду
Пошук квартири в Таллінні виявився непростим через великий наплив біженців і високий попит на житло. «Ми почали шукати квартиру відразу після приїзду, фірма оплачувала тільки три тижні проживання. Намагалися знайти житло ближче до роботи», — розповідає В’ячеслав. Основні вимоги були простими: окрема кухня, холодильник стандартного розміру і балкон для сушіння білизни. Спілкування з власниками та маклерами в основному проходило легко.
Лише одного разу пара зіткнулася з прямою відмовою. «Один раз нам прямо сказали: “Ми українцям не здаємо”. Ми просто відповіли: “Ну, добре” і пішли шукати далі», — згадує В’ячеслав. За його словами, відсутність мовленнєвого бар’єру значно полегшувала процес: «Мене здивувало, що в Естонії майже всі, навіть літні люди, знають англійську».
Однак справжні труднощі чекали сім’ю попереду. Найважчим після переїзду виявилося не стільки облаштуватися на новому місці, скільки прийняти розлуку з рідним Миколаєвом і своїми близькими. В’ячеслав згадує: «Я знайшов старі ключі від квартири і заплакав, дивлячись на них». Валентина теж зізнається, що туга і тривога не відпускали: «Хотілося повернутися додому до колишнього життя, було важко пережити, що я не можу бути поруч з рідними і друзями». Новини посилювали тугу, але робота допомагала відволіктися.
Нова країна — нові ролі: як В’ячеслав і Валентина будують кар’єру в Естонії
До переїзду в Естонію В’ячеслав дев’ять років працював інженером на авіаційному заводі в Миколаєві, розпочавши кар’єру з посади техніка. Зараз він працює в Таллінні, в міжнародній компанії з колегами з Естонії, України та інших країн.
В Естонії чоловік знову став механіком — за його словами, інженерна посада тут передбачає більше офісної роботи: «Для мене немає нічого гіршого, ніж просто сидіти в офісі і перебирати папірці». Йому важливо працювати руками, безпосередньо з технікою. Зараз він опановує нове обладнання: «Я ніколи не працював з такою технікою раніше, тому спочатку потрібно вивчити, а вже потім зростати далі».
З 2018 року Валентина працювала секретарем у відділі продажів великої міжнародної компанії. Після переїзду до Естонії вона продовжувала працювати віддалено, але через рік компанія вирішила повернути співробітників в офіс в Україні, і Валентині довелося звільнитися. Тут вона навіть не розглядала вакансії в продажах: «Я думала почати з роботи покоївки в готелі, але фізично не впоралась. Тому вирішила продовжити вивчати мову і паралельно працювати на себе». Дівчина зізнається, що сумує за колишньою командою і мала намір розвиватися в компанії, якби продовжила там працювати. Надалі Валентина планує знайти роботу в Таллінні: «Яким би домосідом я не була, мені все одно хочеться працювати в колективі, спілкуватися, ділитися своїм життям, дружити».
Валентина з дитинства захоплюється рукоділлям — вишивкою, в’язанням, малюванням. П’ять років тому, під час карантину, вона вперше зв’язала іграшку для дитини своїх друзів, тоді це було лише хобі, але в Естонії рукоділля перетворилося на її справу. Тепер вона в’яже, щоб трохи заробити і завести нові знайомства. Вона бере участь у ярмарках, організованих Асоціацією українських організацій в Естонії, там вона познайомилася з іншими майстринями та клієнтами. Зараз її іграшки вже «живуть» в Україні, Естонії, Франції, Польщі, Австрії, Данії, Латвії та Молдові.
Естонська крок за кроком: мотивація, труднощі і маленькі перемоги
З самого початку подружжя розуміло, як важливо поважати культуру і мову нової країни. Для адаптації та продовження виду на проживання їм потрібно було вивчити естонську щонайменше на рівні А2. «Ми не розуміємо, як можна жити в країні і не знати хоча б основ її мови», — говорять вони.
Під час проходження курсу А1 у програмі адаптації Settle in Estonia викладачка Евелін справила на Валентину сильне враження: «Вона якось так уміє пояснити дохідливо, що тобі все логічно і зрозуміло. Я була в захваті». Валентина ретельно готувалася до кожного заняття, робила таблиці для кращого запам’ятовування і ділилася новими знаннями з чоловіком. Рівень А2 дався їй складніше, адже група була різнорідною, а багато хто з одногрупників вже більш вільно формулював думки естонською. Але труднощі не налякали Валентину, і вона планує продовжити навчання до рівня В1.
Валентина зазначає, що знання навіть елементарних слів допомагає подолати мовленнєвий бар’єр: можна замовити їжу в ресторані або розрахуватися на касі, не переходячи на англійську чи російську. Найбільше радості вона відчула, коли змогла прочитати свою першу книжку, написану естонською мовою, і зрозуміла до 80% тексту.
В’ячеслав спочатку вивчав мову онлайн, а потім знайшов для себе очний формат, щоб глибше зануритися в мову. Відчутний прогрес він помітив у спілкуванні з колегами та в повсякденних ситуаціях: почав пояснюватися в магазині чи кафе. На його думку, найкращий спосіб вивчити мову — це живе спілкування з носіями.
«Тут хочеться пустити коріння»: життя та адаптація в Естонії
В’ячеслав зізнається, що спочатку життя в Естонії здавалося йому непевним, але з часом Естонія стала для них місцем, де комфортно жити й хочеться залишитися. «Я не перекотиполе. Мені подобається стабільність у житті» — погоджується з чоловіком Валентина.
Їм до душі клімат, зручна інфраструктура та розвинені цифрові сервіси, завдяки яким більшість питань можна вирішити через телефон.
Кулінарні особливості також стали відкриттям для пари. Наприклад, їх здивувало поєднання кров’яної ковбаси з журавлинним джемом: «Ми звикли, що солоне має бути з солоним, а солодке з солодким. А тут усе інакше — як солона карамель. Тепер, коли буваємо на ярмарках, завжди купуємо собі цю ковбасу», — сміється пара.
Валентина зазначає, що життя в Естонії змінило їх з чоловіком: раніше вони вважали себе «міськими жителями», а тепер полюбили природу, прогулянки по болотах і навіть почали збирати гриби. Особливо її вразили сучасні музеї та поїздка до ботанічного саду Тарту. Поступово Естонія стала для них справжнім домом — повертаючись із поїздок в Україну, Валентина відчуває себе на своєму місці.
За неповні 3 роки життя в Естонії Валентина і В’ячеслав знайшли тут дім, який більше не хочуть втрачати. У новому домі вони відчувають турботу й підтримку, яку естонці проявляють до українців, цінують прості радощі — заходи сонця і прогулянки на природі.
Фото: A.G Foto OÜ
Програма адаптації Settle in Estonia призначена для нових мігрантів, які приїхали до Естонії, та членів їхніх сімей. Новий мігрант – це людина, яка приїхала до Естонії на тривалий термін і прожила тут менше 5 років. Наприклад, новими мігрантами в Естонії можуть бути військові біженці, яким Естонія надає міжнародний або тимчасовий захист, а також люди, які приїхали до Естонії на роботу чи навчання в рамках звичайної міграції. Програма адаптації Settle in Estonia є безкоштовною для учасників. Ми пропонуємо як мовні курси, так і інші курси, необхідні для повсякденного життя в Естонії. Дізнатися більше про програму та зареєструватися можна за посиланням: https://integratsioon.ee/ru/kohanemine. Програма адаптації фінансується спільно Європейським Союзом та Естонською Республікою.